Вкрий мене своєю добротою, Екзюпері

29 червня 1900 року у поважній родині аристократів з Провансу де Сент-Екзюпері народився третій малюк – хлопчик. Його нарекли Антуаном Марі Жан-Батистом Рожером. Більшості відоме лише перша складова його імені. Згодом у родині на світ з'явився ще один хлопчик — Франсуа, а два роки потому – і дівчинка Габріель. Невдовзі після появи на світ Габріелі загинув батько сім'ї, який, за словами самої Жорж Санд, був справжнім французьким шевальє. На плечі графині Марі де Сент-Екзюпері лягли турботи про утримання п'ятьох дітей та пошуки джерел існування.

Незважаючи на бідність, у родині завжди панувала дружба та взаєморозуміння між дітьми. Антуан особливо добре товаришував з сестрами, а з Франсуа (молодший брат) мав сильний зв'язок на духовному рівні. Маленький син був об'єктом сильної материнської любові і мати була центральною особою для Антуана впродовж всього його життя.

Для багатьох Антуан був негарним — високий зріст, атлетична статура, але поруч з цим, непропорційні риси лиця та задертий ніс, за що сучасники називали його «Stargazer» (у перекладі з французької — той, хто рахує зірки). Однак для матері він завжди був «Король-сонце». Вона називалася його так, бо він був добрим, веселим, незлобливим, любив природу.

Спогади сучасників і членів родини містять безліч розповідей про веселі вдачу хлопчика, зацікавленістю абсолютно різними речами, любов до звірів, дивну звичку перебирати мотори, можливо, це і стало приводом для подальшого зв’язку з авіацією.

Будучи 12-річним підлітком Антуан побував у небі, про що мріяв з самого малечку. Відомий льотчик Жюль Ведрін, не зважаючи на заборони матері Антуана, взяв хлопця на борт літака під час демонстраційного польоту у місті Амберьє. Цей короткий небесний політ так вразив майбутнього письменника, що залишив спогади на все подальше життя. Другий політ Антуана відбувся, коли йому було 21 і він став служити в лавах армії.

Саме в той час Антуана записав у спогадах, що найбільше в житті він хоче літати і тому вирішив пройти випробування і стати пілотом цивільної авіації. Відбуваючи службу, він навчається у льотній школі, а наприкінці року перевівся до Касабланки, склав випробування і здобув офіцерське звання.

Невдовзі, після складання іспитів на пілота цивільної авіації, Антуан отримує право управляти військовими літаками. Ще через деякий час став молодшим лейтенантом запасу та отримав направлення на службу в полк авіації, поблизу столиці Франції. У 1923 Антуан потрапив у свою першу аварію і зазнав сильних ушкоджень. Після аварії де Сент-Екзюпері взяв невелику перерву у польотах.

Антуан користується шансом, який випав і зосереджує свої сили на реалізації іншого таланту — письменництва. У 1925 році молодий чоловік отримав запрошення від родички на вечірку в її салоні, де і відбулося знайомство Антуана та літераторів і видавців. Останніх юнак та його твори буквально зачарували, він отримує пропозиції на публікацію свої розповідей від видавців. І вже в квітні наступного року в журналі «Срібний корабель» було надруковано твір «Льотчик».

Перші успіхи серед публіки роблять Антуана відомим, він знайомиться з заможним бізнесменом де Массімо, який, в свою чергу, знайомиться його з керівництвом авіакомпанії «Аеропосталь». Спочатку Екзюпері отримав посаду механіка, згодом — і льотчика поштового літака. Ще через деякий час Антуан очолює невеликий аеропорт в місті Кап-Джуба посеред Сахари. Рідні часто запитували про його письменницьку кар'єру, а він завжди говорив, що добре писати може лише той, хто насправді живе. А він тут (у пустелі) живе дивовижно.

Насправді, його перебування посеред Африки пов'язане з дечим неординарним. Якщо бути більш точними, то варто говорити, що він сам і був тим особливим елементом, який робить історії захопливими. Наприклад, він витрачав зусилля на примирення племен, що мали ворожі стосунки, намагався приборкати агресивних маврів. Антуан допомагав вибратися полоненим пілотам, які зазнали авіакатастрофи, і, більше того, приручив фенікса (пустельна лисиця на африканському континенті) та пуму.

Очікуючи нові рейси Сент-Екзюпері знову починає писати. В результаті роботи з'являється роман «Південний поштовий», в якому автор розповів про польоти в Сахару за штурвалом поштового літака. У 1929 році письменник покидає Сахару і приїздить на Батьківщину. Антуан намагається продати рукопис роману видавництвам і який наприкінці того ж року було опубліковано.

Джерело: https://vseosvita.ua

Переглядів: 8203