#Суспільство

12:50 29.10.2018

Відмінності державних будинків для людей похилого віку від приватних

ШВИДКО ЗРОСТАЮЧА ГРУПА ПОТРЕБУЄ ТУРБОТИ

Звичайно, далеко не всі громадяни після досягнення пенсійного віку починають відразу ж потребуватиме соціальному догляді. Багато з них довго зберігають здатність обслуговувати себе самостійно. Значна частина пенсіонерів навіть продовжують працювати і платити податки після офіційного виходу на пенсію ще як мінімум десяток років. У нашому регіоні, наприклад, працювати продовжують близько 250 тисяч пенсіонерів, тобто третину від їх загального числа.

Проте, Мінздоровсоцрозвитку постійно нагадує про те, що люди похилого віку у віці за 60 - найбільш швидкозростаюча група населення України. Уже зараз в Україні 5 мільйонів літніх людей. Причому більше половини в цій групі - люди від 70 років і старше. Тобто близько 6 мільйонів тих, кому найчастіше в повсякденному житті вже потрібна допомога з боку. Кому-то епізодична, а кому-то і постійна. І хтось цю допомогу повинен надавати.

Якщо говорити про способи надання допомоги літнім людям та інвалідам, то в Україні особливо розвинена система соціального патронажу, коли обслуговування потребує підтримки проводиться безпосередньо на дому. За соцпрацівниками, як правило, закріплюється відразу кілька пенсіонерів (або інвалідів), за якими вони «наглядають» і яким допомагають по господарству.

Поряд з державними соціальними патронажними службами в нашій країні активно розвиваються аналогічні приватні організації. Соціальне підприємництво в Україні стає все більш популярним. Причому одними тільки приватними дитячими садами воно давно не обмежується. Саратовська область не виняток. У нас є і фірми, і індивідуальні підприємці, що спеціалізуються на наданні патронажних послуг, і просто люди, що не займаються бізнесом офіційно, але готові попрацювати (і підробити) в якості доглядальниці або помічника.

Інший спосіб подбати про старше покоління, про людей, які не здатні повноцінно обслуговувати себе самостійно - цей будинок для людей похилого віку. І тут теж з державою починає конкурувати бізнес этот дом престарелых. Правда, поки не дуже активно і не завжди вдало.

За підрахунками Агентства стратегічних ініціатив, яке ще в 2012 році оголосив про намір створити в Україні цілу мережу приватних пансіонатів для літніх людей, в Україні налічується всього 500 будинків для людей похилого віку. І тільки один відсоток від цієї кількості належить бізнесу. Для порівняння: в розвинутих країнах як мінімум половина пансіонатів для літніх знаходиться в приватних руках.

ПРОПОЗИЦІЯ ЙДЕ ЗА ПОПИТОМ

Бізнесу надання патронажних послуг цікавіше, перш за все, в зв'язку з тим, що організувати патронаж простіше і інвестицій він вимагає менше. На відміну від організації пансіонату при патронажі потрібен тільки персонал і мінімальна реклама в інтернеті. Правда, деякі учасники ринку стверджують, що пропозиція просто йшло за попитом. Ще кілька років тому потребують спеціального догляду було набагато менше, ніж сьогодні. І головне - у них не було такої кількості заможних дітей і онуків, готових оплачувати третій особі турботу про людей похилого віку.

Однак швидкість старіння населення поступово робить все більш актуальним питання про будівництво пансіонатів. І бізнес на нього відповідно реагує. В останні роки про приватних будинках для людей похилого віку кажуть все частіше, і з'являється їх все більше. Звичайно, як гриби вони поки не ростуть, але їх вже досить багато.

БЕЗ ЧЕРГИ, ЗА ТУРИСТИЧНИМИ ПУТІВКАМИ, «МАЙЖЕ» ДАРОМ

По правді сказати, державні автономні установи тієї ж спеціалізації і спрямованості говорять про себе рівно те ж саме. А представники курирують їх органів влади заявляють навіть, що державні будинки престарілих сьогодні «не вдома, а пансіонати, в яких дотримуються не тільки мінімально гарантовані державою умови».

Проте, як-то прийнято вважати, що рівень приватних будинків для літніх людей трохи вище, ніж державних. У Саратовській області порівнювати поки нема з чим. В інші регіони ми не їздили. Але якщо судити по фотографіях, які перебувають в загальному доступі, і за відгуками, то підстави так вважати дійсно є. Комфорту, кажуть, у «приватників» більше, та й ставлення персоналу приємніше.

Є й інші відмінності. Наприклад, ціна. Але вона комфортніше якраз у держави. У держустанова старі потрапляють по путівці, в порядку черги, і за 75 відсотків від своєї щомісячної пенсії. Решта на утримання мешканців держустанови доплачує бюджет. Ми поки не отримали від обласного міністерства соціального розвитку відповіді на свій запит, в якому запитували, в тому числі, і про фінансову складову, але, за чутками, собівартість утримання однієї людини в державному будинку для літніх людей становить 25 тисяч рублів на місяць. Це взагалі-то відповідає мінімальній ціні проживання в приватному пансіонаті.

Мешканцями державних будинків для людей похилого віку найчастіше стають самотні люди похилого віку, «частково або повністю втратили здатність до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду», люди, що звільнилися в похилому віці з місць позбавлення волі "особливо небезпечних рецидивістів» з тими ж проблемами в самообслуговуванні, і інші особи, за якими встановлено адміністративний нагляд. А також люди похилого віку, які займалися «бродяжництвом і жебрацтвом». Про них в старості зобов'язана дбати держава.

Постояльцями приватних пансіонатів в основному є батьки зайнятих заможних дітей. Звідси високі вимоги до умов проживання з точки зору комфорту.

Люди похилого віку, у яких є проблеми психоневрологічного характеру, стають клієнтами відповідних установ. І такі бізнес теж будує, але рідше, тому що клопоту з ними більше.

КОРІННЯ ПРОТИ КОМФОРТУ

Відсутність черг в будинку для людей похилого віку зовсім не означає відсутність потреби в них. Просто в силу деяких «національних особливостей» більшість українців відкидає саму ідею передати турботу про літню людину в більш професійні руки.

Як кажуть експерти, в Україні з давніх-давен повелося, щоб люди похилого віку доживали свій вік будинку, під наглядом дітей. Сім'ї були багатодітними, батьки по черзі гостювали у кожного свого дорослого чада. Тому тяжкість догляду за немічними старими розподілялася порівну. Але і зараз, навіть не маючи можливостей забезпечити своїм батькам гідну старість, дорослі діти самовіддано беруть на себе цей тягар. Віддати батька в будинок для людей похилого віку в свідомості українців - остання справа, таке ж, як відмовитися від дитини або здати його в дитячий будинок. Тому кожен знаходить свій спосіб догляду за людьми похилого віку. Хтось змінює роботу на малооплачиваемую, але з вільним графіком. Хтось, навпаки, починає працювати на двох-трьох роботах, щоб оплатити працю професійних доглядальниць.

«Навряд чи в найближчі сто років відбудеться зсув в національному менталітеті, і навряд чи має стосунок до будинків престарілих буде менш негативним», - кажуть скептики, і не радять чекати попиту навіть на приватні будинки престарілих. При тому, що «державні жахливі і їх не вистачає».

Бізнесмени, що пробують свої сили на цьому ринку, з негативними прогнозами погоджуються лише частково. За їх словами, інтерес до цього виду послуг у українців є і проявляється все більше. Але ось сам бізнес дуже непростий: «високорентабельним він може бути тільки в тому випадку, якщо викорчувати в собі все людське».

КОМФОРТ ВАЖЛИВІШЕ КОРІННЯ

Кажуть, що у Франції рішення про те, щоб визначити літньої людини в будинок престарілих, приймається так само важко, як в Україні. У них там теж «общинні корені», і соромно, і блюзнірство. І при всьому при цьому в порівняно невеликій Франції сім тисяч будинків для людей похилого віку, тоді як у нас всього 400 на всю нашу Україну.

Мабуть, рівень комфорту, безпеки і догляду може виявитися важливіше коренів. У всякому разі, у Франції.

Переглядів: 5239